Сорокатрирічний Андрій Арехович, боєць 30-тої окремої механізованої бригади імені Костянтина Острозького, повернувся з пекла Донеччини після рекордного беззмінного чергування. Канівець провів на “нулі” поблизу Васюківки вісім з половиною місяців, утримуючи позицію в умовах, які здаються за межею людських можливостей.
Бойовий шлях Андрія з позивним «Брікс» у складі бригади триває вже півтора року. Проте саме останній вихід став справжнім іспитом на виживання. Усе почалося 15 лютого 2025 року: танкіста прикомандирували до піхоти для короткострокового підсилення. Це завдання, що мало бути тимчасовим, затягнулося на довгих 256 діб без жодних ротацій.
Перші місяці були найважчими через інтенсивність боїв. Ворог штурмував по кілька разів на день, а після атак небо затягували дрони. Коли артилерія вщент зруйнувала бліндаж, четверо побратимів не відступили. Вони власноруч вирили нору завглибшки чотири метри, яка стала для них усім: спостережним пунктом, кухнею та спальнею. Виходити на поверхню вдень було смертельно небезпечно, тому за світом спостерігали лише через крихітний отвір.
Життя в ізоляції та боротьба за ресурси
Ситуація стала критичною, коли окупанти знищили єдиний місток, що з’єднував позицію з тилом. Логістика зупинилася, а підходи опинилися під повним контролем ворожих безпілотників. Бійці опинилися у фактичній облозі, де кожна побутова дрібниця вимагала героїзму. Найбільше дошкуляла спрага.
- Вода, яку скидали з дронів, часто втрачалася через розбиті пляшки.
- Рідину доводилося розподіляти за суворим графіком.
- Бійці близько місяця копали власну криницю прямо в укритті.
- На глибині трьох метрів нарешті з’явилася вода, яку кип’ятили та очищували перед вживанням.
Відсутність зв’язку змусила шукати альтернативу. Андрій записував відео для сестри та 10-річної доньки на флешки. Ці накопичувачі передавали через сусідню позицію, де був супутниковий інтернет. Саме ці “відеолисти” стали тим містком із домом, що тримав моральний дух військового.
Тривала ізоляція та брак кисню підірвали здоров’я захисника – з’явилися шкірні ураження та інші хронічні ускладнення. Лише 27 жовтня, після невдалої першої спроби, надійшов довгоочікуваний наказ на вихід. Бійці пішки подолали три кілометри через поля до точки евакуації.
Зараз Андрій Арехович відновлюється в госпіталі. Попереду – відпустка, рідний Канів та поїздка до матері на Чернігівщину, яку він увесь цей час оберігав від правди про те, через що йому довелося пройти.