Одразу дві трагічні звістки прийшли до Черкас – у місто повернулися загиблі захисники, які служили в різних підрозділах і мали різні життєві історії, але однаковий фінал. Солдат Олександр Кушнір помер під час лікування після важкого поранення, отриманого на східному фронті.
Його шлях до війська був довгим і мирним за своєю суттю. Народився у Черкасах, частину дитинства провів за кордоном – у Монголії, де певний час жила його родина. Повернувшись додому, закінчив школу №33, а згодом опанував будівельну професію у Черкаському ПТУ №10.
Олександр працював у будівельній сфері все доросле життя. Дороги, мости, житлові та розважальні об’єкти по різних регіонах України стали частиною його професійного шляху. Після початку повномасштабного вторгнення він змінив цивільну роботу на військову форму та долучився до ЗСУ як стрілець стрілецького відділення. Бої на сході країни завершилися для нього важким пораненням і тривалою реабілітацією у медичних закладах Києва та Черкас. Життя обірвалося під час лікування наслідків травм.
Інша історія – Віктора Рибалки, старшого солдата, який загинув безпосередньо в бою на Луганщині. Він народився і виріс у Черкасах, навчався у школі №5, а після строкової служби працював у цивільному житті – зокрема водієм-далекобійником, а також мав досвід роботи за кордоном.
Повернувшись в Україну, Рибалка залишався у рідному місті, працював на різних підприємствах і будував мирне життя. Але після початку повномасштабного вторгнення без вагань добровільно став до лав Збройних Сил України. На службі він виконував обов’язки старшого стрільця стрілецького відділення.
Його життя завершилося там, де сьогодні вирішується доля країни – на полі бою. Він загинув, виконуючи військовий обов’язок і залишаючись вірним присязі.
У місті знову говорять про втрати, які неможливо виміряти цифрами чи датами. Дві різні долі, два різні шляхи – і спільна ціна війни, яка приходить у кожну родину по-своєму.