У 10 років Олена втратила маму й потрапила до дитячого будинку. Для дівчинки з Білозерського це стало переломним моментом. Щоб подолати самотність, вона шукала розраду в малюванні — творчість стала її прихистком і способом пережити втрати.
«Це була моя медитація. Я малювала, коли мені хотілося, щоб хтось обійняв», — згадує дівчина. Із того часу в пам’яті залишила лише один теплий спогад — іграшку, яку подарувала мама. Вона стала символом надії.
Справжні зміни в житті Олени почались тоді, коли її взяла до себе прийомна родина. Вони не лише оточили дівчину турботою, а й повірили в її талант. Тричі на тиждень возили її на заняття з малювання в інше місто, заохочували, підтримували. Із початком повномасштабної війни родина переїхала до Черкас, де продовжила новий етап життя.
«Я щиро вдячна мамі. Вона ніколи не стримує мого вибору, як і вибору будь-кого в нашій родині. Завдяки їй я вчуся на спеціальність, яку люблю», — каже Олена. Зараз вона — студентка третього курсу графічного дизайну, а її дитячі малюнки стали основою майбутньої професії.
Сьогодні дівчина — одна з учасниць мультимедійної виставки «Поговори зі мною». Історія Олени — приклад того, як справжня турбота і віра у дитину можуть змінити долю.