У Черкасах Діана Козир відроджує українські традиції, виготовляючи різдвяні дідухи та сукані свічки. Для неї це не лише мистецтво, а й спосіб зберегти історію, передати її родині та популяризувати серед сучасників.
На святковому столі майстрині завжди кутя, дідухи та свічки — символи, які колись були обов’язковими для українського Різдва і тепер об’єднують її сім’ю.
Діана Козир — філологиня, журналістка, дослідниця українських традицій та гід-екскурсовод. Виготовляти дідухи вона почала після глибокого вивчення культури та етнографічних джерел Черкащини.
«Я почала виготовляти дідухи після того, як дослідила їх. Я зрозуміла цю традицію, її глибину. І мені захотілося їх робити, дарувати цю радість людям», — розповідає майстриня.
Вивчаючи звичаї, Діана звернула увагу, що багато черкаських традицій були забуті або сприймалися як суто карпатські чи галицькі. Насправді, на Черкащині також існувало чимало архаїчних обрядів, і це спонукало дослідницю заглибитися в наукові джерела.
Традиційно дідухи виготовляли під час обжинків із останнього снопа, який ставав символом врожаю та родючості. Зерно обмолочували для засівання поля, і воно виконувало функцію талісмана, що притягував щедрий врожай.
«Дідух виконував функцію талісмана — він притягував врожай у наступному році, щоб був достаток і щоб було що їсти», — пояснює Діана Козир.
Крім того, дідух пов’язаний із культом предків: зерно, що проростає навесні, символічно повертає душі пращурів додому під час Русального Великодня.
Під час занесення дідуха у хату проводили ритуальні дії, які закликали родючість тварин: діти «квокали як курчата», «мукали як телята», «бекають як овечки», а сам сніп розстеляли на покутті.
Для Діани створення дідухів — не лише ремесло, а й психотерапія: монотонні дії допомагають відволіктися від повсякденної реальності та стресу.
Вона також виготовляє сукані свічки за стародавніми рецептами, які символізують зв’язок із Богом і пращурами. Свічка горіла протягом усієї вечері, а в деяких регіонах залишалася на ніч, щоб душі предків могли повернутися додому.
За часів СРСР українську культуру часто спрощували, перетворюючи на сценічні костюми та декоративні елементи. Діана прагне показати, що українське може бути стильним і сучасним, а традиції — частиною повсякденного життя.
«Я не тільки досліджую традиції, а й транслюю їх у своє сучасне життя. Одяг, прикраси, інші атрибути свята можуть бути присутніми в наших домівках. Це популяризує український стиль», — пояснює майстриня.
Діана планує об’їхати понад 30 сіл Черкащини, описаних Агатангелом Кримським понад століття тому, щоб порівняти, які традиції збереглися дотепер.
«Це на часі, тому що таких досліджень зараз немає. Я сподіваюся, що у мене це вдасться швидше», — ділиться Діана Козир.
Її робота поєднує наукове дослідження, мистецтво та популяризацію культури, показуючи, що українські традиції можуть бути не лише духовним надбанням, а й стильним сучасним вибором.