Платон Симиренко, народжений на Черкащині у сім’ї з козацьким корінням, змінив історію регіону. Він став відомим підприємцем, меценатом та садівником, заклавши основи промисловості та культури, які збереглися до сьогодні.
2 січня минуло 205 років від дня народження Платона Федоровича. За словами Ольги Осипенко, завідувачки музею родини Симиренків у Млієві, ім’я Симиренків у свідомості багатьох асоціюється з яблуком Ренет Платона Симиренка. Однак родина була відома й як цукропромисловці та меценати.
Парове виробництво та промислові інновації
Навчаючись у Паризькому політехнічному училищі, Платон поєднував технічні знання із садівництвом. Він заклав дендропарк біля майбутнього музею та згодом переконав батька і дядьків побудувати у Млієві семиповерховий цукровий завод. У 1848 році підприємство розпочало роботу, оснащене імпортним устаткуванням з Парижа та Бельгії.
Якщо в цукровій промисловості Російської імперії ще використовували застарілі методи, то Симиренки впровадили парове обладнання. Коли поламалося махове колесо заводу, вони вирішили створити власний машинобудівний завод. Саме там був виготовлений токарний деревообробний верстат 1856 року, що зберігся у музеї досі.
У 1853 році підприємці запустили металеві пароплави «Українець» і «Ярослав» для перевезення цукру по Дніпру — перші в Російській імперії.
Соціальна відповідальність та меценатство
У Млієві виникло ціле промислове містечко. Одружені робітники отримували будинки з садами, неодружені мешкали у гуртожитках. Працівники отримували восьмигодинний робочий день та справедливу зарплату. Було відкрито школу з університетськими викладачами, лікарню на 150 ліжок та церкву 1858 року. Усе це — власним коштом Симиренків.
«Батьку, що ти тут наробив», — сказав Тарас Шевченко, відвідуючи Мліїв у 1859 році, вражений умовами життя та праці робітників.
Платон вважав, що капітал повинен служити не лише власнику, а й народу. Його брат Василь Федорович протягом 40 років підтримував українську культуру — 10% доходів віддавав на видання творів Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Павла Чубинського.
Яблука Ренет та культурна спадщина
Платон був також селекціонером. Його син Левко Платонович зберіг старі сорти яблунь, серед яких Ренет Симиренка — жовтувато-янтарне яблуко з неперевершеним ароматом та кисло-солодким смаком. Саджанці з родинного саду використовувалися навіть для заліснення могили Тараса Шевченка в Каневі.
У музеї зберігаються історичні експонати — токарний верстат, двері контори фірми «Брати Яхненки-Симиренки», рукописи та особисті речі Левка Симиренка, меблі його кабінету.
Трагічні сторінки родини
Платон помер у 1863 році на 43-му році життя від туберкульозу. Фірма після його смерті поступово занепала, попри зусилля братів і батька. Левко Платонович, академік Української академії наук, загинув за нез’ясованих обставин у 1919 році, так само як його молодші брати Микола та Олексій.
Спадок Симиренків — це не лише яблука та цукор. Це досвід інноваційного підприємництва, соціальної відповідальності та меценатства, який зберігає культурну та історичну пам’ять України до сьогодні.