Українські військовослужбовці, які самовільно залишили свої частини та опинилися за межами країни, отримали теоретичний шанс на легальне повернення до служби. У Міністерстві оборони запевняють, що шлях до лав ЗСУ лежить через закордонні дипломатичні установи, проте юристи та самі військові застерігають: механізм досі нагадує «сіру зону» з високим ризиком опинитися за ґратами.
Офіційний алгоритм відомства пропонує бійцям повідомляти про намір відновитися у війську через консульства або посольства. Втім, на думку адвокатки Олени Дабіжі, цей крок може бути малоефективним. Реальний сценарій зазвичай вимагає фізичного повернення в Україну та особистого візиту до Державного бюро розслідувань (ДБР) або Військової служби правопорядку (ВСП).
Позиція Міністерства оборони та юридичні нюанси
Ключовим моментом у процесі «легалізації» є наявність кримінального провадження. Без відкритої справи неможливо офіційно поновитися у своїй частині або здійснити переведення до іншого підрозділу. Юристка підкреслює суттєву зміну правил: якщо до серпня діяв спрощений порядок, то нині остаточне звільнення від відповідальності можливе лише через суд за клопотанням прокуратури.
Для тих, хто вирішить перетнути кордон, існують серйозні виклики:
- відсутність гарантій захисту від затримання безпосередньо на пункті пропуску;
- неузгодженість алгоритмів у різних роз’ясненнях Міноборони;
- необхідність проходити через обов’язковий судовий розгляд;
- ризик затримання до моменту зняття звинувачень.
Свідчення військовослужбовця: інформаційний вакуум
Реальну складність ситуації демонструє історія військового Артема, який у липні 2025 року не повернувся з відпустки через психологічне виснаження. Коли ж він вирішив відновити службу, то зіткнувся із повною відсутністю зрозумілих інструкцій.
«Всю цю інформацію знайти майже нереально… Це інформаційна пітьма, бо ти просто не розумієш, чи тебе просто візьмуть і посадять, чи тебе там у штурмовий полк відправлять»
Артем дізнався від рекрутерів про можливість повернення через письмову згоду та клопотання до слідчого, але такий шлях майже не висвітлюється в публічному просторі. Багато хто просто боїться зробити перший крок, не знаючи, що на них чекає — зброя в руках чи в’язнична камера.
Наразі шлях із СЗЧ з-за кордону залишається індивідуальною лотереєю, де успіх залежить від наявності адвоката та готовності до судових тяганин. Попри заяви про «відкриті двері», державі ще належить створити прозорий коридор для тих, хто готовий виправити помилку та повернутися на захист батьківщини.