Анжела Драч із села Буки все своє життя працює з глиною, створюючи сотні мисок, глечиків, зерновиків і статуеток. Особливе місце у її творчості посідають громівські смолені свищики, які виготовляли у її рідних місцях у 30-х роках минулого століття. Разом із донькою вона продовжує досліджувати місцеве гончарство, щоб не втратити цю традицію, розповіла майстриня Суспільному.
За словами Анжели Драч, іншу професію вона ніколи не уявляла. Глина супроводжує її від дитинства, коли у місцевій художній школі вона вперше почала цікавитися ліпкою та декоративно-прикладним мистецтвом. Тоді ж, як згадує майстриня, вона постійно ставила запитання про глину і намагалася створювати свої перші фігурки.
Після школи Анжела вступила до Канівського вищого училища, де навчалася у групі “художники-керамісти”. Після випуску кілька місяців працювала на заводі, однак підприємство закрилося, і вона почала самостійно шукати можливості. Живучи в Умані, знайшла майстерню ентузіастів, з якими працювала кілька років, а згодом повернулася до Буків. Там Анжела попросила батька зробити для неї горно та гончарний круг. Як розповідає майстриня, тато приносив їй глину навіть під час копання криниць, а мама завжди підтримувала творчі починання.
Сьогодні Анжела сама збирає глину в різних частинах села, проходячи по кілька кілометрів із велосипедом або візочком. Її майстерня розташована на веранді будинку та заповнена виробами. Тут зберігається як ужитковий посуд, зокрема миски та кухлі, так і предмети домашнього музею, декоровані традиційною фляндрівкою – ангобами по мокрому.
Майстриня детально описує процес роботи: спочатку потрібно розігнати колесо, змочити глину та руки, щоб вони легко ковзали. Потім формується отвір, розганяються стінки майбутнього посуду, які постійно змочуються для збереження пластичності. Анжела каже, що на результат впливає настрій, адже робота з глиною не може бути механічною – у неї завжди є частка людської енергетики.
Перший власноруч зроблений виріб майстрині тріснув у плиті, але це не засмутило її. Навпаки, вона зраділа, почувши дзвін від уламків, що означав правильний випал. Відтоді вона не припиняє працювати з глиною.
Особливу радість, каже Анжела, приносить момент, коли з горна дістають ще гарячі вироби. Хоча під час випалювання трапляються помилки, більшість робіт виходять успішними, а їх тепло та колір надають відчуття завершеності.
Серед виробів майстрині – горщики, чашки, зерновики, але найбільше вона захоплюється створенням громівських іграшок. Ці свищики вирізняються чорним кольором і декоруванням смолою та глинами різних відтінків. Майстриня намагається відтворити стилі багатьох давніх майстрів і не переходить до власних авторських форм, бо прагне охопити різноманіття традиційних технік.
Натхнення вона черпає з місцевої природи – річок, скель, лісу та степу. Анжела зізнається, що щаслива тим, що може займатися улюбленою справою, а її роботи знаходять відгук серед людей. Каже, що не прагне працювати у великих обсягах, а робить лише те, що подобається.
На її думку, молодь нині активно цікавиться хенд-мейдом, але часто шукає ідеї в інтернеті. Анжела радить відвідувати місцеві музеї Черкас, Умані чи Жашкова, де представлено безліч прикладів народного мистецтва, які можуть надихнути навіть більше, ніж онлайн-ресурси. Майстриня підкреслює, що глиняні вироби універсальні – їх можна використовувати і в побуті, і в декорі, і в ландшафтному дизайні.
Анжела Драч додає, що прагне бути потрібною і працювати без злості, а все інше, за її словами, “приладнається”.