Батьківщина Тараса Шевченка — село Моринці на Черкащині — 9 березня перетворилася на центр національного єднання. Попри виклики повномасштабної війни, відвідувачі з різних куточків України зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять мислителя, чиє слово сьогодні звучить актуальніше, ніж будь-коли.
Цьогорічні урочистості вирізнялися нетиповим гастрономічним акцентом. Окрім традиційного покладання квітів до підніжжя пам’ятників Кобзареві та його матері, гості свята змогли доторкнутися до історії казахського заслання поета. У межах доброчинного проєкту «Кухня дружби» представники казахської діаспори пригощали всіх охочих національними стравами.
Гастрономічна пам’ять та кузня духу
Символічний місток між Україною та Казахстаном волонтери вибудували через смак. Як розповіла активістка Каміла Казізова, для відвідувачів підготували:
- традиційний казахський плов;
- національний хліб — баусаки.
За словами волонтерки, у самому Алмати казахи також приносять квіти до пам’ятника Шевченку на знак солідарності з українським народом. Поки одні смакували плов, інші занурювалися в побут минулого століття у відтвореній кузні. Місцевий мешканець Олег Мамай демонстрував туристам роботу з реманентом, нагадуючи, що в шевченківські часи кожна річ створювалася власними руками.
Чому постать Кобзаря стає дедалі важливішою
Наукова співробітниця заповідника Наталія Коломацька зауважила, що кількість відвідувачів не зменшується, а навпаки — люди відчувають гостру потребу розібратися у власній ідентичності. Моринці дають змогу побачити на власні очі краєвиди, що формували світогляд малого Тараса, та відвідати відтворену хату його діда Якима Бойка.
Для багатьох приїзд сюди — це особиста мандрівка до витоків. Наприклад, киянин Олександр Ковтун, який вперше завітав до села, зізнався, що саме тут відчув «справжню Україну». А місцеві жителі, як-от пані Ніна, цитували легендарний «Заповіт», наголошуючи, що сьогодні ці рядки сприймаються так само гостро, як і в часи їхньої юності.
Шевченкове свято у Моринцях вкотре довело: Кобзар — це не лише про літературу, а про живий зв’язок поколінь і народів, які цінують свободу.