Черкаський академічний музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка готується до резонансної прем’єри – режисер Гіо Пачкорія презентує власну візію класичної п’єси “Безталанна”.
Режисерське бачення та символізм сценічного простору
Постановка позиціонується як сучасна українська класика, позбавлена звичних етнографічних штампів та “шароварщини”. За словами Гіо Пачкорії, головний акцент зміщено на дослідження глибин людської душі, а для детального опрацювання характерів героїв творча група навіть залучала фахового психолога.
Візуальне рішення вистави вражає своєю метафоричністю. У центрі сцени розташована прозора конструкція – символічний павільйон, який глядачі можуть сприймати як бокс або акваріум. Це герметичний простір, де герої намагаються врятувати своє кохання, тоді як навколишній світ перетворюється на хаос із розкиданих аркушів, зів’ялих квітів та автомобільних шин.

“Захотілося створити умовно безпечну зону в наших реаліях. А наскільки вона насправді безпечна і герої себе відчувають, і чи комфортно їм тут – глядачі побачать.”
Режисер підкреслює, що кожна деталь декорацій несе певний зміст, а перенесення дії у наш час є ключовим елементом концепції. Осучаснення торкнулося не лише змісту, а й музичного оформлення та стилістики костюмів, що дозволяє вийти за межі традиційного сільського побуту.
Трагедія непочутих та воєнний досвід героїв
Актор Сергій Бобров, який втілює образ батька Софії, зазначає, що в основі сюжету залишаються вічні проблеми – дефіцит спілкування та відсутність емпатії. Його персонаж має складну біографію: це колишній військовий, який відслужив чверть століття на Кавказі, але виявився безсилим перед сімейною драмою власної доньки.
“Мені здається, те, що ми перенесли це в наш час, – найголовніше. Що ми не залишили цю історію в селі. А це – перенесення. Іде осучаснення і костюмоване, і музичне”.
Вистава обіцяє бути несхожою на хрестоматійні шкільні постановки, пропонуючи глядачеві неоднозначні та глибокі людські типи.

“Я граю батька Софії. Така складна для мене робота. Неоднозначна за суттю людська. Це людина, яка пройшла війну, яка 25 років служила на Кавказі і опиняється в ситуації, що нічого не може зробити в родині, в яку потрапила моя дочка. Краса цієї вистави – це те, що вона не схожа на інше, і не те, що ми знаємо зі шкільної вистави”.
Аліна Стародуб, виконавиця ролі Софії, характеризує свою героїню як щиру та самовіддану жінку, чия жага до любові коріниться у дитячих травмах. Через брак батьківської уваги у минулому, вона відчайдушно шукає тепла у стосунках із дорослими, що робить її образ особливо вразливим.
“Вона любить, вона самовіддана цьому коханню, вона щиро вірить, що її люди будуть любити. З дитинства її недолюбили, їй не вистачило батьківської любові. І в дорослому віці вона намагається з іншими людьми це наздогнати”.
На думку артиста Валерія Бондаренка, драма “Безталанна” – це передусім історія про фатальні наслідки невміння розмовляти одне з одним. Він зауважує, що компроміс та здатність зробити перший крок назустріч не є ознакою слабкості, а радше єдиним способом уникнути життєвого краху.
“Завжди потрібно робити якісь компроміси, десь вибачатися. І йти першим назустріч. Це не означає, що ти слабший. Сподіваюся, що у глядачів не буде такої історії, як у Гната з Софією”.
Побачити нову інтерпретацію класики та зробити власні висновки глядачі зможуть вже незабаром. Прем’єрні покази драми заплановані на 25 та 26 квітня.
